Який іменник краще обрати – посилання чи покликання? Про це розповідає український мовознавець.
У різних виданнях, передусім засобах масової інформації, часто послуговуються дієсловом посилатися та іменником посилання зі значенням «уривок, витяг із якого-небудь твору, на який покликаються у викладі, з точною назвою джерела та вказівкою на відповідну сторінку». Напр.: Критик посилається на переклади С. Руданського і П. Ніщинського (К. Забарило); При цьому прес-служба посилається на дані дослідників, що вивчали цю проблему останні роки (Українська правда, 21.01.2008); Докази, посилання на офіційні документи, заклики до компромісу не подіяли (Дзеркало тижня, 12.12.2009).
Останнім часом паралельно почали вживати дієслово покликатися та іменник покликання, що мають єдине значення – «вказувати на кого-, що-небудь для підтвердження або виправдання чогось; наводити що-небудь як доказ», пор.: Однак у розв’язанні спорів належало покликатися на свідків – отже, їх присутність була обов’язковою (Б. Тищик); ...рапорт став першим реальним текстом, на який українська сторона може покликатися у своїх розмовах з Європейською комісією (Україна молода, 6.08.2007); Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою (www.doc.lviv.ua/showcat_langofpapers.php).
Таке вживання спирається на традицію, зафіксовану в різних стилях української літературної мови. Напр.: Треба звернутися до експерта Антона Петровича Ейсмонда, покликаючись на мою рекомендацію (М. Коцюбинський); Коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника (І. Франко); У дужках подаються покликання на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію Хлєбниковського кодексу, яка найкраще відчитується в цьому виданні (Я. Книш).
Отже, органічнішими для української мови в згаданому значенні є дієслово покликатися та іменник покликання.
Тетяна Івасишина (Українська мова, 2010, №1)
У різних виданнях, передусім засобах масової інформації, часто послуговуються дієсловом посилатися та іменником посилання зі значенням «уривок, витяг із якого-небудь твору, на який покликаються у викладі, з точною назвою джерела та вказівкою на відповідну сторінку». Напр.: Критик посилається на переклади С. Руданського і П. Ніщинського (К. Забарило); При цьому прес-служба посилається на дані дослідників, що вивчали цю проблему останні роки (Українська правда, 21.01.2008); Докази, посилання на офіційні документи, заклики до компромісу не подіяли (Дзеркало тижня, 12.12.2009).
Останнім часом паралельно почали вживати дієслово покликатися та іменник покликання, що мають єдине значення – «вказувати на кого-, що-небудь для підтвердження або виправдання чогось; наводити що-небудь як доказ», пор.: Однак у розв’язанні спорів належало покликатися на свідків – отже, їх присутність була обов’язковою (Б. Тищик); ...рапорт став першим реальним текстом, на який українська сторона може покликатися у своїх розмовах з Європейською комісією (Україна молода, 6.08.2007); Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою (www.doc.lviv.ua/showcat_langofpapers.php).
Таке вживання спирається на традицію, зафіксовану в різних стилях української літературної мови. Напр.: Треба звернутися до експерта Антона Петровича Ейсмонда, покликаючись на мою рекомендацію (М. Коцюбинський); Коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника (І. Франко); У дужках подаються покликання на третю, найпізнішу посторінкову пагінацію Хлєбниковського кодексу, яка найкраще відчитується в цьому виданні (Я. Книш).
Отже, органічнішими для української мови в згаданому значенні є дієслово покликатися та іменник покликання.
Тетяна Івасишина (Українська мова, 2010, №1)
Удачи вам!
ОтветитьУдалить