суббота, 12 октября 2013 г.

5 орфографічних порад від доктора наук

Доктор філологічних наук Катерина Городеньска розповідає, як треба писати слова екзитпул, а ля, складні слова з першою частиною арт-, відабревіатурні найменування та власні іншомовні назви.

Як писати відабревіатурні найменування?
Серед нових найменувань осіб чимало тих, що утворені від звукових і буквених абревіатур – скорочених назв політичних партій, блоків та об’єднань, конфесійних угруповань, спортивних організацій, силових структур, а також міжнародних і міждержавних союзів тощо. Вони вирізняються своїм незвичним оформленням, бо зберігають графіку своєї твірної абревіатури, тобто написання великими літерами, з якою поєднується переважно іменниковий суфікс  -ець, -івець, зрідка – суфікси -ник, -іст/-ист, пор.: Б’ЮТівець, НУНСівець, КУНівець, УНСОвець, УРПіст, ПРПіст, МНСник, УНІАНівець, ЗМОПівець, УБОЗівець, СНДівець, МВФівець.
Паралельно вживають ці назви з однаковим написанням абревіатурної кореневої і суфіксальної частин, пор.: б’ютівець, нунсівець, кунівець, унсовець, уерпіст, пеерпіст, еменесник, уніанець, змопівець, убозівець, есендівець, емвеефівець. Перше написання чітко відбиває зв’язок таких найменувань осіб з твірною абревіатурою, що дуже важливо на початку їхнього вживання. Але різне графічне оформлення кореневої і суфіксальної частин не типове для української мови, воно навіть ускладнює сприйняття інформації, особливо якщо коренева частина є буквеною абревіатурою на зразок УРПіст, ПРПіст, МНСник, СНДівець, МВФівець.
Саме тому рекомендуємо однаково передавати обидві частини у відабревіатурних найменуваннях осіб: б’ютівець, нунсівець, кунівець, унсовець, уерпіст, пеерпіст, еменесник, уніанець, змопівець, убозівець, есендівець, емвеефівець.

Киевская медиашкола: В русском языке приняты аналогичные правила написания отаббревиатурных наименований.


Чи потрібен українській мові екзит-пол?
На президентських виборах 2010 року українські соціологи провели підрахунок голосів через опитування виборців на виході з виборчих дільниць. Фахівці, а за ними журналісти та інші верстви населення таке опитування називають запозиченим словом екзит-пол, рідше – екзит-пул (перше відповідає буквеному, графічному передаванню запозичення, друге – вимові в англійській мові). Хоч це соціологічне дослідження в Україні відбулося вдесяте, його іншомовна назва досі не має в українській мові узвичаєного правильного написання. Як і раніше, у мові преси переважає назва екзит-пол, пор.: Екзит-поли майже однаково «вгадали» попередні результати виборів у першому турі; Ніч із неділі на понеділок українські соціологи провели в роботі – оприлюднювали результати екзит-полів першого туру президентських виборів. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови (головний редактор В.Т. Бусел; 2005, с. 338) її подано з голосним у. Крім розбіжностей у передаванні голосного ці запозичені  слова ще й пишуть здебільшого через дефіс, хоч вони не є складними, бо їхні частини не вживають в українській мові як самостійні слова. Саме тому їх правильно писати разом. Безперечно, українським слухачам і читачам зрозумілішою є словосполука опитування виборців на виході з виборчих дільниць, тому їй і потрібно надавати перевагу в загальному українському вжитку. Із двох чужомовних назв, оформлених за різними способами – екзитпол і екзитпул, прийнятнішою вважаємо екзитпул, бо вона відбиває звучання цього слова в англійській мові. Її пропонуємо лише для професійного вживання.

КМ: В русском языке нормативно написание эксит-полл (орфографический словарь под ред. В. В. Лопатина).


І чи и писати у власних іншомовних назвах?
Чому в українському вжитку стає більше власних назв іншомовного походження, у яких замість і пишуть и? Чи можна поширювати на них «правило дев’ятки»? Ці запитання сьогодні ставить багато людей. А й справді, як їх передавати в українській мові? Уведення свого часу «правила дев’ятки», тобто вживання в загальних назвах іншомовного походження и після дев’ятьох приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р  перед наступним приголосним, посприяло впорядкуванню правопису всіх загальних назв. Що ж до власних іншомовних назв (прізвищ, особових імен, власних географічних назв), то в них після згаданих дев’ятьох приголосних вживали і, зрідка – и. Це створювало труднощі, бо потрібно було запам’ятати, у яких із них писати і, а в яких – и. Саме тому авторський колектив, який підготував до друку «Український правопис» 1993 року, розширив коло власних географічних назв з и. До них потрапили Алжир, Бразилія, Скандинавія, Братислава, Ватикан, Вашингтон, Крит, Мадрид, Сицилія, Сирія, Чикаго, Чилі, Тибет та ін. У проєкті (орфографія автора. – КМ) найновішої редакції «Українського правопису» (1999) запропонували поширити «правило дев’ятки» на всі власні іншомовні назви. Цю пропозицію підтримали мовознавці, які брали участь у його обговоренні. Проєкт, як відомо, не став офіційним правописним кодексом, але ідею про вживання и в загальних і власних іншомовних назвах після згаданих дев’ятьох приголосних активно обстоюють і далі як фахівці, так і практики. Воно відповідає вимові цих приголосних в українській мові та робить послідовним правопис запозичень. Саме тому набір іншомовних особових імен та прізвищ з и розширюється, що засвідчує мовна практика і деякі орфографічні словники української мови. Він поповнився такими власними назвами, як Аристотель, Аристофан, Еврипід, Фридрих, Фердинанд та ін.
Зважаючи на відзначену вище особливість вимови дев’ятьох приголосних звуків в українській мові та прагнучи до однакового, послідовного передавання їх у загальних і власних назвах, маємо підстави писати и у словах Аристотель, Аристофан, Еврипід, Фридрих, Фердинанд та ін.


Як писати слова з арт-?
Для військовиків стали звичними складні слова артобстріл, артполк, артдивізіон та ін., що поєднують іншомовну основу арт-, яка є скороченням від прикметника артилерійський, і ціле слово. Їх узвичаєно писати разом.
В останні десятиріччя в українській мові з'явилися нові слова також з іншомовною основою арт-, яка, на противагу попередній, не розгортається, а лише за своїм значенням є синонімом до прикметників мистецький, артистичний (друге значення). Крім того, може вживатися як початкова, сполучаючись із цілим словом (арт-галерея, арт-студія, арт-рок, арт-терапія), або як кінцева, приєднуючись до іншої основи (поп-арт, соц-арт, боді-арт). Тлумачні та орфографічні словники подають слова з арт- тільки через дефіс, у газетах та журналах їх зрідка пишуть і разом. А як правильно писати такі слова? Очевидне те, що арт- не є самостійним словом в українській мові, тому його потрібно писати разом і з наступним цілим словом (артгалерея, артстудія, артрок, aрттеpaпія), і з попередньою основою (попарт, соцарт, бодіарт).
Уживаючи нові слова з арт-, пам’ятаймо, що вони органічні в мистецькій сфері. У загальному вжитку зрозуміліші й природніше звучать словосполучення мистецька галерея (замість артгалерея), мистецька студія (замість артстудія) тощо. Отже, слова з іншомовною основою арт- як скороченням від прикметника артилерійський і як синонімом до прикметників мистецький, артистичний (друге значення) в українській мові потрібно писати разом.

КМ: у сучасних орфографічних словниках української мови у написанні слів з арт- насправді немає чіткої системи: більшість з них, наприклад, рекомендує писати артдиректор, артвернісаж, але арт-сцена, арт-бізнес.
В русском языке принято дефисное написание слов с первой частью арт- в значении «художественный, относящийся к искусству».


Як все-таки правильно писати а ля?
Подібність до кого-, чого-небудь, стилізацію під когось чи щось в українській мові виражають прикметники схожий, подібний, порівняльні сполучники наче, неначе, ніби, мов, мовби й ін. та порівняльні прийменники подібно до, на зразок, на взірець, на кшталт тощо. Крім цих відомих засобів дехто використовує незвичне утворення а ля, що за своєю будовою копіює поєднання прийменника а та артикля ля у французькій мові. Воно має розмовне, переважно іронічне забарвлення. Але пишуть його досі неоднаково: або через дефіс, услід за деякими орфографічними та іншими словниками (Український орфографічний словник. – К., 2008 – С. 21; Словник українських прийменників. – Донецьк, 2007. – С. 23), або окремо, пор.: Це потрібно групі, яка має на меті розбавити середовище, зробити схему а-ля Кучма 2003–2004 роки (Газета по-українськи, 21.12.2010); А в колекції з однойменної тканини були виготовлені і куртки, і светри, і комбінезони, і лосини. Червоні спідниці із чорною бахромою поверх а ля Мулен Руж... (Україна молода, 13.10.2001). Писати а ля через дефіс в українській літературній мові немає підстав, бо це не складне слово. Воно є варваризмом, тобто сполукою французької мови, переданою літерами української мови. Саме тому його потрібно писати окремо.

КМ: В русском языке нормативно дефисное написание предлога а-ля.

Катерина Городеньска, «Україньска мова», 2010, №№ 1, 3; 2011, №№ 3, 4.

4 комментария:

  1. Хотів поцікавитись, а як тоді писати иншомовну сполуку "know how" - нов-гав чи новгав? Я, звісно, розумію, що такі слова треба уникати, але все ж?
    Зважаючи на написане зверху "нов" і "гав" - слова, котрі окремо не існують в українській, тому варто писати "новгав", я так розумію?

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. В українській мові є слово "ноу-хау", яке зафіксовано в словниках, тому незрозуміло, навіщо використовувати таку дивну сполуку. Проте, якщо в якихось стилістичних або гумористичних цілях потрібно вжити саме "ноу-гау", мабуть, треба писати по аналогії з нормативним "ноу-хау" через дефіс.

      Удалить
  2. З якого часу poll вимовляється "пул"? Чи я чогось не тямлю в англійській фонетиці?

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Воно вимовляється як [poul], що, мабуть, ближче до українського у, ніж до о. Я не впевнена, але не буду сперечатися з професором. :)

      Удалить